Криза легітимності влади та шляхи її подолання.

 
План   1.    Вступ. 2.    Легітимність та криза легітимності: 2.1. Поняття легітимності, кризи легітимності влади; 2.2. Шляхи подолання кризи легітимності; 2.3. Історія та сучасність;          3.  Висновок.          4.  Список використаної литератури. Вступ   Події, які відбулися восени та взимку 2004 мали великий вплив на життя пересічного українця, значно політизували життя суспільства, змусили замислитися над питаннями причин та наслідків багатьох політичних процесів. Але особлива увага була приділена легітимності: заголовки друкованої преси, екрани телевізорів тощо майже не обходились без згадки (доречної або ні) про так звану кризу легітимності. Що ж ми знаємо про цю кризу, яка може викликати такі процеси та зміни в суспільстві, якими є її причини, чим вона небезпечна? Відомо, що одним з першочергових завдань влади є забезпечення своєї легітимності, визнання даної влади суспільством. Але легітимність конкретної влади не вічна, вона змінюється залежно від нових умов або певних особливостей поведінки владних структур і може як зростати так і зменшуватись. Зменшення легітимності влади призводить до кризових явищ в країні, які можуть мати різні наслідки: від простого підриву авторитету влади до скинення даного режиму. Майже будь-яка передреволюційна чи революційна ситуація є наслідком кризи легітимності влади. Вона виникає тоді, коли влада нечутлива до назрілих потреб суспільства у структурних змінах, коли вона не відгукається на вимоги прогресивних сил, які наполягають на перетвореннях. Історія нашої країни схожа на хвилю – спочатку підйом авторитету влади, віра в нових лідерів, новий режим, нову владу, а потім спад – розчарування, криза легітимності. Можна навести багато прикладів, найяскравіші з них -  це революції 1917 року, коли царська влада, яка скомпроментувала себе і втратила авторитет і довіру населення, була скинена повсталим населенням; це часи так званого «застою» в Радянському Союзі (точніше накопичення негативних явищ, розвиток кризи, які  відбувалися протягом всього існування СРСР, і досягли свого апогею у цей час), які призвели до початку «перебудови» і зміни існуючого режиму; це Помаранчева Революція 2004 року (причиною якої була та сама криза легітимності тодішньої влади), наслідком якої знову став прихід нової влади тощо. Тобто історія знає багато випадків, коли внаслідок кризи легітимності владним особам довелося втратити свої посади або навіть накласти головою. Такі кризи викликають нестабільність у державі, перманентну недовіру населення до будь-якої влади, іноді політичну кризу та інші негативні наслідки, тому необхідно знаходити дієві шляхи подолання та уникнення криз легітимності. Над цим питанням замислювалося багато науковців усього світу, і деякі такі думки та способи  представлені в цьому рефераті. Але чи вдасться колись перетворити бажане на дійсне і повністю уникнути виникнення криз легітимності в нашій країні? На це питання, напевне, зможе відповісти лише історія. Зараз ми маємо визначитися з існуючими уявленнями про поняття легітимності та кризи легітимності влади, потім ми проведемо екскурс в історію проблеми, наведемо приклади, почерпнемо звідти необхідні знання і, маючи все це на увазі, зробимо висновки щодо подолання цієї кризи взагалі та конкретно у нашій країні.   Поняття легітимності, кризи легітимності влади:    Отже, щоб зрозуміти сутність та поняття кризи легітимності, по-перше необхідно встановити, що ж таке є легітимність влади. Термін “легітимність” походить від того ж самого латинського кореня, що й “легальність”, а саме: lex – закон. Однак він має інше значення. Якщо “легальність” означає створення влади та її діяльність у межах нею ж встановлених норм і є тотожною поняттю “законність”, то легітимність завжди відбиває міру узаконеності влади в свідомості людей. Тобто синонімами до поняття легітимності є  «авторитет», «довіра». У цьому відношенні законність функціонування влади є лише однією з підстав її легітимності та одним із способів легітимації. Легiтимнiсть* - це визнання влади народом, навіть якщо воно й не супроводжується особливим схваленням дій певного конкретного уряду. Йдеться про визнання політичного режиму у цілому, а не окремих владних структур чи окремих політиків; про міру його легітимності на певному часовому відрізку, а не про щось абсолютне і раз назавжди дане. Критичне ставлення громадян до влади є нормою демократичних суспільств. І лише в тому випадку, коли стійка більшість населення не бачить способів до покращення, вдосконалення чинної системи влади, можна говорити про те, що політичний режим є нелегітимним. * Поширене також таке визначення і розуміння поняття легітимності,  яке є більш упорядкованим: легітимність – це здатність політичного режиму досягти суспільного визнання і виправдання обраного політичного курсу, винесених ним політичних рішень, кадрових або функціональніх змін у структурі влади, визнання в масовій свідомості законності влади. Можна навести також інші думки вчених на цю тему. На думку політолога Р.Мерельмана (США) під легітимність слід розуміти не здатність режиму забезпечити собі підтримку громадської думки,  а саму якість «моральної або доцільної правоти режиму», що приписується йому населенням. Інший американський політолог С.Ліпсет вважає, що «легітимність означає здатність системи породити і підтримувати віру народу в те, що її політичні інститути найбільшою мірою відповідають інтересам даного суспільства». Відомо також, що від рівня легітимності влади великою мірою залежить ефективність політичного управління. Державні структури не можуть діяти ефективно (особливо, якщо йдеться про демократичний розвиток) без достатнього рівня визнання і підтримки. Та роль легітимності цим не обмежується. Не менш істотним для молодої держави є те, що легітимність визначає перспективи загальносуспільної інтеграції, яка в одному із своїх вимірів виступає як становлення політичної нації на засадах громадянства. Отже, легітимність є однією з передумов формування громадянської нації та  індикатором уже досягнутого ступеня її сформованості. Вона створює підгрунтя для об’єднання громадян навколо політичних цілей і цінностей, сприяє формуванню політичної спільноти у межах цілого суспільства. Легітимність має тенденцію змінювати свою інтенсивність, тобто характер і ступінь підтримки влади (її інститутів), тому можна казати про кризи легітимності. Отже, що ж таке криза легітимності? Якщо мислити логічно – то кризою легітимності можна назвати втрату владою довіри та суспільного визнання, тобто процес втрати легітимності. Науково-навчальні джерела подають нам такі визначення кризи легітимності: Криза легітимності – це зниження реальної підтримки органів державної влади чи правлячого режиму в цілому, яке впливає на якісні зміни їхніх ролей і функцій.  Криза легітимності (legitimacy crasis) – ситуація, в якій правомірність існуючого соціального порядку піддається сумніву та відкрито висловлюється недовіра до існуючої влади. Вона свідчить про те, що  політична влада не здатна переконати суспільство в необхідності і оптимальному функціонуванні існуючих державних інститутів і влад. Звичайно розрізняють наступні характерні риси кризи легітимності: відсутність згоди в суспільстві стосовно політичної влади, невизнання громадянами процесу прийняття політичних рішень, невідповідність цих рішень домінуючим у суспільстві уявленням про право та справедливість, надмірна конкуренція у боротьбі за владу, політична пасивність мас, які не звертають уваги на заклики влади, неспроможність владної еліти посилити своє політичне панування. Зараз немає однозначної відповіді на питання – чи існують абсолютні покажчики кризи легітимності або це суто ситуативна характеристика політичних процесів? Так, вчені, які пов`язують кризу легітимности режиму з дестабілізацією політичної влади і правління, називають в якості таких критеріїв наступні фактори: ·        руйнація конституціонного порядку (С. Хантінгтон) ·        присутність військових конфліктів та громадянських війн (Д.Яворскі); ·        неможливість органів влади здійснювати свої функціх або присутність у політичному просторі нелегітимного насильства (Ф.Білі); ·        неможливість уряду адаптуватися до динамічної зміни умов суспільного розвитку (Е. Циммерман); ·        відсутність суттєвих структурних змін або зниження ефективності виконання урядом своїх головних завдань – укладення бюджету та розподіл політичних функцій серед еліти. Американський вчений Д. Сірінг вважає: чим вище рівень політичної участі в країні, тим сильніше підтримка політичних структур і лідерів суспільством; вказує він і на підтримку соціально-економічного статус-кво. Широко розповсюджені і розрахунки соціально-економічних показників, досягнення яких свідчить про вихід влади за рамки її критичних значень. Прибічники ситуативного розгляду причин криз легітимності найчастіше пов`язують їх із характеристикою соціально-культурних рис наслення, роллю стереотипів і традицій, які розповсюджені як серед еліти, так і серед населення, спробами встановлення кількісної межі легітимної підтримки (оперуючи при цьому цифрами 20-25 % електорату). Можливо, такі підходи в деякій мірі спираються на ідеї Л.С. Франка, який писав «Будь-який устрій виникає з віри в нього і тримається до тих пір, доки хоча б в меншинстві його учасників зберігається ця віра, доки є хоча б відносно невелика кількість «праведників» (в суб`єктивному значенні цього слова), які безкорисливо вірують в нього та самовіддано йому служать». Узагальнюючи найбільш значущі підходи, можна сказати, що у якості основних джерел кризи легітимності правлячого режиму, як такого, можна назвати рівень політичного протесту населення, спрямованого на усунення режиму, а також результати виборів, референдумів, плебісцитів, що свідчать про недовіру режиму. Ці покажчики свідчать про «нижню» межу легітимності, за якою наступає розпад діючого режиму або навіть повна зміна конституційного режиму. До факторів, які визначають її «верхню» межу, тобто поточну, динамічну зміну симпатій і антипатій до влади, можно віднести: функціональну перевантаженість держави і обмеженість ресурсів влади, різке посилення діяльності оппозиційних сил, постійне порушення режимом встановлених правил політичної гри, невміння влади пояснити населенню суть політики, яку вона запроваджує, широке розповсюдження таких соціальних «хвороб», як зростання злочинності, падіння рівня життя тощо. Тобто основними причинами делегітимації є: ·        Суперечності між універсальними цінностями, які панують в суспільстві, і егоїстичними інтересами владної еліти. ·        Суперечності між ідеєю демократії і соціально-політичною практикою.  Це проявляється в спробі вирішити проблеми силовим шляхом, тиском на засоби масової інформації. ·        Відсутність в політичній системі механізму для захиста інтересів народних мас. ·        Зростання бюрократизації та коррумпованості. ·        Націоналізм, етнічний сепаратизм в багатонаціональних державах, які проявляються у відторгненні федеральної влади. ·        Втрата владною елітою віри в правомірність своєї влади, виникнення  всередині неї суперечностей, зіткнень різних гілок влади. Криза легітимності – типове явище для різноманітних перебудовчих, перехідних та революційних періодів: стара влада, втративши контроль за перебігом подій, не розглядається більше як охоронець важливих суспільних вартостей. Для зміцнення своєї легітимності вона ще може, але не завжди вміє використати такі засоби: ·        Зміна системи законодавства і державного управління відповідно до нових вимог; ·        Створення такої політичної системи, легітимність якої грунтується на традиціях населення; ·        Використання харизматичних рис політичного лідера; ·        Успішне здійснення державних програм підримання законності і правопорядку.   Шляхи подолання кризи легітимності.   Щоб детальніше розглянути питання про шляхи подолання кризи легітимності влади, треба з`язувати: що саме формує авторитетність та легітимність влади, з чого вона виходить? Є декілька факторів, які визначають авторитетність та легітимність державної влади: ·        Авторитетність державної влади виходить з того, що вона є не тільки функцією гноблення й примушування, а й у першу чергу – вираження потреб самого життя. ·        Однією з головних засад легітимності може бути інституція основного закону держави – конституції. ·        Авторитетність та легітимність визначаються станом громадянського суспільства, структурованістю спільноти, вирізненням окремих суспільних груп на підставі відмінності властивих їм корпоративних інтересів, що робить необхідним формування механізмів і гарантій їх співіснування. ·        Легітимність ґрунтується на нерозривній єдності апарату врядування і громадянського суспільства, а їх взаємодія складає конкретний тип політичного режиму. ·        Авторитет державної влади передбачає, щоб в її  структурах були одночасно представлені конкретно й безпосередні інтереси різних груп населення і, з іншого боку, - інтереси цілого суспільства. ·        Легітимність значною мірою залежить від успішного виконання наданої їй суспільної ролі, характеру й змісту діяльності державних установ і закладів, способу взаємодії держави та громадянського суспільства. Вона також визначається ще й компетентністю і кваліфікацією державних управлінців, формуванням освіченої, кваліфікованої керівної верстви, корпусу урядовців, які здатні опікуватися більше загальнодержавною, ніж суто політичною стороною справи. ·        Певні можливості для легітимації містяться у царині міжнародної, міждержавної політики. Будь-який уряд, якщо він не отримав визнання у світі, виглядає  усього лише керівництвом «повсталої провінції», або руху, який бореться за незалежність. В умовах усвідомлення спільності долі людства, глобальної взаємозв`язаності  існування різних частин світу визнання держави, правочинності її влади іншими державами виявляється важливим джерелом легітимності даної влади. Тобто з цих основних засад легітимності ми можемо вивести і назвати необхідні заходи з «профілактики» криз легітимності: щоб, запобігти кризи влада повинна виражати інтереси різних груп населення і всього суспільства в цілому; також вона повинна успішно виконувати надану їй суспільну роль; влада повинна складатися з компетентних, кваліфікованих спеціалістів, здатних не тільки виконувати свої прямі обов`язки, а й завоювати авторитет у суспільстві; також державна влада має спиратися на головний закон країни конституцію, яка повинна супроводжуватися здійсненням конституційного нагляду, тощо. Але, якщо криза легітимності влади вже існує, які шляхи для її подолання пропонуються нам вченими-політологами? Від Ніколло Маккіавелі до Макса Вебера та до наших днів у сучасних політологічних та юридичних дослідженнях пропонуються різні шляхи подолання кризи легітимності. Розв`язання цієї кризи в кожному конктерному випадку, безумовно, індивідуальне. Але завдання завжди є одним і тим самим. Це відновлення підвалин легітимності. Народ найчастіше бунтує не від того, що погано живе, а тому, що не вірить, що влада основана на тій ідеї, яку він вважає легітимною. Перебіг кризи легітимності ускладнюється найчастіше ще й тим, що різні групи володарів і підвладних мають різні критерії легітимності. Критерій легітимності – це засіб перевірки легітимності володаря та його дій. При визнанні суспільством однієї й тієї ж підвалини легітимності критерії можуть бути різними. Тобто в  цілому врегулювання криз легітимності повинно будуватися з розрахунком конкретних причин зниження підтримки політичного режиму в цілому або його конкретного інституту, а також типу і джерела підтримки. В якості основних шляхів і засобів виходу з кризисних ситуацій для держави, де цінується думка громадськості, можна назвати такі: ·        Підтримка постійних контактів з населенням. ·        Проведення  роз`яснювальної роботи відносно своїх цілей. ·        Врівноваженність гілок влади. ·        Посилення ролі правових методів для досягнення цілей і постійного поновлення законодавства. ·        Дотримання правил політичної гри без попирання інтересів сил, які беруть у ній участь. ·        Організація контроля з боку організованої громадськості за різнімі рівнями державної влади. ·        Зміцнення демократичних цінностей у суспільстві. ·        Подолання правового нігілізму населення тощо, насадження правової культури. ·        Розвиток у населення почуття справедливості, почуття законного, тобто того, що обґрунтовано називають «почуттям права». ·        Піднесення національного духу, формування почуття національної, державної вартості, значущості, патріотизму. ·        Задоволення соціально-економічних потреб населення. Але все ж таки зупинити або позбавитися кризи легітимності досить важко і не завжди вдається. Тому ця проблема відноситься до розряду тих, яких простіше запобігти, аніж припинити, коли вони вже почалися.   Історія та сучасність.   Щоб точніше зрозуміти сутність будь-якого питання, треба не тільки розглянути його теоретичні аспекти, а й заглибитись в практику, зробити екскурс в історію, проаналізувати сучасну ситуацію тощо.  Отже, спробуємо згадати, коли, в які часи ми могли спостерігати кризи довіри до влади, кризи легітимності?   Найяскравішим прикладом кризи легітимності і її подолання в давньоруській історії були так звані «часи смути». Так називають в літературі початок XVII сторіччя, повний суспільних потрясінь. Послідовність подій є такою: після смерті царя Івана Грозного на престолі залишається його бездітний син Федір Іванович, а в місті Угличі підростає ще один син Грозного – Дмитро. Але малого царевича вбивають, незабаром помирає і Федір Іванович. Поголоска приписує ці вбивства Борису Годунову – брату жінки царя. Він же усуває всіх можливих претендентів на престол – родичів царя – ще до смерті законного правителя. В результаті Борис виявляється єдиним претендентом на царство, і, як можно було очікувати, царем. Але громадська думка, яка впевнена в незаконності його царювання, охоче підтримує самозванця Григорія Отрепьєва, який видає себе за дивом врятованого Дмитра. Самозванець встановлює свою владу в Москві, але ненадовго, бо його вбивають в результаті змови. І яку б форму потім не приймала верховна влада в ході Смути, обов`язково знаходився хто-небудь, хто заперечував би її законність, і мав при цьому народну підтримку. Всі ці зміни володарів ускладнювались селянськими повстаннями, необхідністю боротьби з польськими військами, голодом. Тобто ми можемо побачити майже усі прояви кризи легітимності. Закічилась Смута обранням на царство Михайла Романова. Всі верстви суспільства були одностайними у виборі форми правління та кандидатури. Чому ж криза легітимності на Русі завершилась саме з воцарінням Михайла Романова, а не, скажімо, Василя Шуйського, не менш знатного, і навіть більш популярного й досвіченого державного діяча? Це пов`язано з двома існувавшими в руському середньовіччі концепціями влади. Перша концепція грунтувалась на уявленнях про владу як про якусь самостійну сутність. В такому випадку особа правителя була важливою не сама по собі, а як та, яка повинна відповідати високому сакральному статусу посади. Тому критерієм легітимності в цій концепції виступає виконання носієм влади Божествених заповідей. Головні прояви цього – православність правителя (а отже і милосердя, побудова храмів, виконання обрядів) і його висока моральність. Характерна риса такого правителя – рада зі знатними і знаючими людьми. Збіг думок правителя і, скажімо, Земського собору, є важливою умовою визнання його легітимним. Друга концепція влади була ґрунтована на уявленнях про сакральність природних якостей правителя. Влада ж виступає тільки як його функція. Особа правителя здобуває сакральні риси сама по собі. Критерієм легітимності в цьому випадку виступає спадкове право на владу, тобто в умовах руського середньовіччя – народження в царській родині і отримання благословення на престол від батька-царя. Тому так довго і продовжувалася криза легітимності на початку XVII сторіччя, бо всі кандидати на престол мали недоліки або з точки зору одного критерія легітимності, або іншого. А легітимність Михайла Романова підтверджувалась з двох боків. Апологетичні історичні твори стверджують, що його батько був названий помираючим Федором Івановичем в якості свого спадкоємця на престолі. В той же час він відповідав вимогам безсумнівної православності і високої моральності. Так одна фігура задовольнила вимоги двох різних критеріїв легітимності, сприяла встановленню згоди в суспільстві і ліквідації кризи легітимності. Цей історичний приклад говорить про те, що кризи легітимності можна подолати і довготривала згода суспільства по відношенню до владних інститутів можлива. І все це повинно досягатися не насильством, а врахуванням різних позицій та інтересів основних вертсв суспільства. Але перейдемо до більш наближених до нашого часу прикладів. У вступі ми вже згадували революції 1917 року як наслідок втрати династією Романових (а особливо її останнім представником Миколою II) легітимності та народного визнання. На початку XX століття віра суспільства в святість, непогрішність та богообраність царської влади значно похитнулася. Причинами цього були і деякі непопулярні кроки царського уряду, і виснажлива війна, яка затягнулася, і економічні чинники, і навіть сама особа Миколая ІІ особливого авторитету у населення не мала. Тобто існували усі підстави для наростання та розвитку кризи легітимності. Цар не зміг подолати або зменшити прояви цієї кризи, і це стало однією з причин руйнації інституту монархії, знищення царської сім`ї, і приходу нової влади – на той час легітимної та авторитетної. Ящо навести приклад з історії Радянського Союзу, то кризою легітимності (далеко не першою, звичайно) даного режиму ми можемо назвати часи, які передували розпаду союзу – радянська влада вичерпала весь кредит довіри з боку суспільства, і хоча  це в цьому випадку не було прямою причиною розпаду СРСР та перетворень на територіях його республік, на нашу думку, криза легітимності відіграла свою роль в цьому процесі. Це можна побачити, якщо звернути увагу на те, як швидко відділилися та отримали незалежність і суверенітет, встановили нову владу колишні радянські республіки, в тому числі Україна. Тобто і в цьому випадку подолати кризу легітимності вдалося тільки шляхом зміни влади та режиму. Також як приклад ми можемо взяти ситуацію в Россії 2000 року, коли Володимир Володимирович Путін заступив на посаду президента Російської Федерації (спочатку 1 січня 2000 року став виконуючим обов`язки президента, потім на президентських виборах 26 березня офіційно став президентом) після того, як колишній президент Борис Миколайович Єльцин відмовився від влади. Однією із причин дострокового уходу з посади Єльцина була також криза легітимності. А одним з найяскравіших прикладів того, як виникає і до чого призводить криза легітимності є, звичайно, Помаранчева революція 2004 року на Україні. Згадаємо передісторію цієї події. 31 жовтня 1999 року Леонід Данилович Кучма був обраний вдруге на пост Президента України. Зараз є підтвердження того, що під час цих виборів була проведена масштабна фальсифікація результатів (саме через це потім спалахнув так званий «касетний скандал», коли колишній президентський охоронець Микола Мельниченко обнародував плівки, котрі свідчили про ці фальсифікації. Доречі, цей скандал, а також акції «Україна без Кучми» та голосна справа про вбивство Гонґадзе стали першими проявами кризи легітимності.). Під час правління Кучми Україна опинилась в досить скрутному становищі. В результаті його керівництва, коррупція в Україні набула системного характеру, вона захопила майже всі сфери життя, починаючи від бюджетної системи та правоохоронних органів до сфери освіти тощо, олігархізувалася вся правляча верхівка, майже всі засоби масової інформації опинилися під контролем влади та багато інших проблем, які поступово призвели до повної втрати довіри до влади з боку суспільства. Тобто на момент наближення до виборів 2004 року криза легітимності досягла свого апогею. Після спроби фальсифікації двох турів цих виборів легітимність правлячої верхівки була остаточно втрачена. Влада скомпроментувала сама себе. До чого ж це призвело? Як і в попередніх прикладах, це викликало зміни нелегітимної влади на владу, яка на той конкретний момент була визнана більшостю населення України. Але, пройшов лише рік після подій осені 2004, а легітимність нової влади, влади команди Ющенка, вже була піддана сумніву. Це було викликано деякими чинниками. Якщо говорити узагальнено, то, коли населення почало впізнавати в діях нової влади риси (далеко на найпозитивніші) влади старої (наприклад, реприватизація підприємств, про яку Ющенко багато говорив у своїй перевиборчій компанії, фактично перетворилася на перерозподіл власності між тими ж олігархічними верхівками, на думку суспільства, змінилися тільки особи, суть залишилась такою ж). Тобто нова влада стала стрімко втрачати авторитет і довіру. Але, на нашу думку, цей процес поки що не зайшов далеко, його можливо і бажано зупинити. Отже, таке явище, як криза легітимності спостерігалося майже в усіх суспільствах на багатьох етапах розвитку. Чи існують зараз у світі нелегітимні режими, чи режими, легітимність яких заперечується більшостю або частиною населення? Звичайно існують. Наприклад, зараз у США спостерігається дуже низький рейтинг президента Джорджа Буша молодшого, особливо після Іракської кампанії, перипетій з нафтою та подій, спричинених природними катастрофами. Але це, на нашу думку, ще неможливо назвати кризою легітимності, можливо, це тільки її початок,  а, можливо, навіть і цього можливо буде запобігти. Прикладів можна навести безліч, тому що майже кожна влада під час свого правління переживала зменшення рівня підтримки її населенням. В деяких випадках цю кризу вдалося подолати, підняти рейтинг влади шляхом застосування ефективних методів боротьби з цією проблемою, а в деяких – ні, і найчастіше це закінчувалось зміною влади.   Висновок   Отже, в цій роботі ми розглянули сутність поняття кризи легітимності державної влади (що нерозривно зв`язано з поняттям власне легітимності), причини та основні джерела виникнення цієї проблеми, спробували з`ясувати шляхи подолання криз (розглянувши при цьому і ті чинники, які укріплюють авторитет влади), а також зробили невеличкий екскурс в історію питання. Які висновки ми можемо зробити? На нашу думку, криза легітимності державної влади – це одна з «вічних» проблем людства, яка існує з того самого часу, коли з`явилася держава і власне влада. Звичайно, не існує проблем, які неможливо було б розв`язати. Теоретично, можна знайти багато шляхів для подолання будь-якої кризи, в тому числі і кризи легітимності влади, але в практичному вимірі – для кожної країни в кожну епоху потрібен індивідуальний підхід, знання особливостей, менталітету суспільства, економічних та інших чинників які впливають на цю  державу тощо.   Україна – це країна, яка за свою історію досить часто зазнавала криз легітимності влади. Останні події підтвердили, що Помаранчева революція була не останнім, мабуть, проявом таких криз і що влада діяла і продовжує  діяти врозріз суспільним інтересам. Ця проблема веде до втрати стабільності, появи недовіри народу до будь-якої влади взагалі, відсутності злагодженості в суспільстві. Тому авторитетність державної влади та її органів, легітимність їх діяльності мають стати одним з першочергових завдань державної політики на Україні.   Список використаної літератури.   1.     Болл Т. Влада. - Поліс, 1993, №5. 2.     Демидов В.І. Ціннісні виміри влади. – Поліс, 1996, №3. 3.     Зеркін  Д.П. Основи політології. -  Р.-н-Д., 1996. 4.     Енциклопедичний словник «Політологія» за ред. Авер`янова Ю.І. – М., 1993. – С. 151-153.  5.     Краснов Б.І. Теорія влади та владних відносин. - Соціально-політичний журнал, 1994, №6.  6.     Мухаєв Р.Т.  Основи политології. -  М., 1996.  7.     Політологія. Курс лекцій за ред. Марченко М.Н. – видання 3 – М., 2000.— С. 608.  8.     Скиба В.Й., Горбатенко В.П., Туренко В.В. Вступ до політології - К., 1996. – С. 608-618.  9.     Соловьйов А. І. Політологія: політична теорія, політичні технології. – М., 2000. — С. 559.  10.   Халіпов В.Ф. Вступ в науку про владу. - М., 1996. - С. 382   (Автор: Топилина Анна, Киево-Могилянская Академия)


   Еще работы:


Политическая культура
Понятие политической культуры Термин "политическая культура" впервые появился лишь в XVIII в. в трудах немецкого философа-просветителя Иоганна Гердера. Теория же, предполагавшая изучение мира политики через призму этого концепта, сформировалась еще...

Политическая система общества
Министерство внешнеэкономических связей и торговли РФМеждународный государственный университет коммерции. Иркутский филиал.Контрольная работаПо предмету: Политология.На тему : Политическая система общества.Выполнила: студентка 3 курса заочного отделения...

Політологія. Політичні системи в Україні
1 Політологія як наука. Предмет політології. Політологія (від грец. politika - державні і сусп. справи і logos -слово, поняття, вчення) - наука, об'єктом якої є політика та її взаємовідносини з особистістю і сусп-вом, котра займає одне з провідних місць у...

Политические взгляды Михаила Петровича Драгоманова
Министерство Образования и Науки Украины Запорожский Национальный технический университет Кафедра Политологии РЕФЕРАТ на тему ПОЛИТИЧЕСКИЕ ВЗГЛЯДЫ ...

Столкновение цивилизаций?
Столкновение цивилизаций? Самюэль Хантингтон Модель грядущего конфликта Мировая политика вступает в новую фазу, и интеллектуалы незамедлительно обрушили на нас поток версий относительно ее будущего обличия: конец истории, возврат к традиционному соперничеству...

Политика и политология
Политика и политология Ирхин Ю.В., Зотов В.Д., Зотова Л.В. § 1. Понятие политики Понятие «политика» – одно из древнейших. В современные языки и культуры термин «политика» вошел как заимствование из древнегреческого (politika). Он основывается на древнегреческих...

Политическое лидерство
МОСКОВСКИЙ ИНСТИТУТ ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСТВА И ПРАВА КОНТРОЛЬНАЯ РАБОТА ПО КУРСУ «ПОЛИТОЛОГИЯ» СТУДЕНТКИ 2 КУРСА ЮРИДИЧЕСКОГО Ф-ТА ЗАОЧНОГО ОТДЕЛЕНИЯ ЗАВЕРИНОЙ Н.В. МОСКВА 2000 ТЕМА: «ПОЛИТИЧЕСКОЕ ЛИДЕРСТВО»...

Політична культура як рівнева характеристика розвитку політичної системи суспільства
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ РІВНЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА ТА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ Кафедра політології з дисципліни «Політологія» студента групи, курсу спеціальності “Економіка підприємства” заочної форми навчання...

Политология
Вопрос 1 Предмет и задачи политологии Политология - наука о политике. Исследователи трактуют этот термин по- разному: 1. Политология – наука, традиционно занимающаяся исследованием государства, партий и других институтов, осуществляющих власть в обществе или воздействующих на...

Современный период развития России
СОВРЕМЕННЫЙ ПЕРИОД РАЗВИТИЯ РОССИИ В результате либерально-демократического переворота в августе 1991 года коренным образом изменилась общественно-политическая ситуация в стране. Явившиеся результатом экономического, политического и национального кризиса...

Движущие силы внешней политики Российской Федерации
Движущие силы внешней политики Российской Федерации А.В.Торкунов Основные направления внешней политики любого государства формируются под воздействием двух групп факторов. Первая относится к политической, экономической и военной обстановке на международной арене в...

Религиозно-националистический аспект тоталитаризма и фактор этнического предрассудка
Религиозно-националистический аспект тоталитаризма и фактор этнического предрассудка Габдуллин И.Р. Известно утверждение, что религия и национализм являются питательной почвой для всякого рода предрассудков. И не случайно, в определениях предрассудка , приводимых в ...

Использование сети Интернет в политике
Использование сети Интернет в политике. Броницкая Э.В. Коммуникация в политике крайне важна, и за любыми значительными изменениями в коммуникационных технологиях, от появления прессы до телевидения, следовали большие, часто прогнозируемые изменения в политике. Интернет ещё...

Останавливая антиисторизм
Останавливая антиисторизм Ганичев В. Н. 60–70-е годы. Казалось, незыблем строй, довольно устойчива экономика, спокоен народ. СССР — вторая держава мира. Но чуткое ухо опытных мастеров чрезвычайных ситуаций слышало тревожные глубинные скрежеты внутри общества, острая...

Лоббизм в политике
Введение Возможность граждан обращаться напрямую к властным органам де-юре, конечно, существует. Первая поправка к Конституции США гарантирует гражданам право обращаться к органам государственной власти с петициями об удовлетворении жалоб. Похожие положения есть в Конституции РФ, ...

Политическая теория Платона
МИНИСТЕРСТВО ОБРАЗОВАНИЯ РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ КРАСНОЯРСКИЙ ГОСУДАРСТВЕННЫЙ УНИВЕРСИТЕТ КАФЕДРА ИСТОРИИ ГОСУДАРСТВА И ПРАВА Иванов Иван Иванович I курс з/о ПОЛИТИЧЕСКАЯ ТЕОРИЯ ПЛАТОНА Контрольная работа ...

Основы политологии
МИНИСТЕРСТВО ОБРАЗОВАНИЯ РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ РОСТОВСКИЙ ГОСУДАРСТВЕННЫЙ СТРОИТЕЛЬНЫЙ УНИВЕРСИТЕТ ОСНОВЫ ПОЛИТОЛОГИИ (ЛЕКЦИИ) Составители: д-р. ист. наук., проф. П.Д.Тепун Канд. Ист. наук Г.Г.Зинченко ©Ростовский государственный строительный...

Политическая мысль в античном мире
Политическая мысль в античном мире > Понятие о государстве в аничном мире > Развитие права в античном мире > Взгляды античных философов на: . гражданина государства . идеальный государственный строй . закон и правителя Понятие о...

Криза легітимності влади та шляхи її подолання.
План   1.    Вступ. 2.    Легітимність та криза легітимності: 2.1. Поняття легітимності, кризи легітимності влади; 2.2. Шляхи подолання кризи легітимності; 2.3. Історія та сучасність;          3.  Висновок.          4.  Список використаної...

Сталин и кризис пролетарской системы
Большой ущерб нашему делу наносят зазнавшиеся руководители.Н.С.Хрущев. "Случайность" и роль личности в истории. Маркс в своём письме к Кугельману говорит:"История носила бы очень мистический характер,если бы "случайности" не играли никакой роли.Эти случайности...

Союз России и Белоруссии – это хорошо или плохо?
Союз России и Белоруссии – это хорошо или плохо? СМИ не раз передавали, что Президент Белоруссии выражает огромное желание создать союзное государство по типу Евросоюза. Предложение же России стало носить сколь четкий характер на создание Союза, или точнее на...