Правовые формы организации предриятий

 

Міністерство освіти України

Запорізька державна інженерна академія

Заочний факультет

Кафедра економіки та організації виробництва

Курсова робота з курсу:

“Економіка підприємств”

Група____________________

Варіант: ПРАВОВІ ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ

Написала: Легеза Юлія Олександрівна

Номер залікової книжки_____________

Дата здачі на перевірку______________

Перевірила__________________________

Дата перевірки ______________________

Дата захисту________________________

Запоріжжя 2001р.

ЗМІСТ


ВСТУП………………………………………………………………………….3
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ПРАВОВОЇ ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ
ПІДПРИЄМСТВ……………………………………………………………………….4
РОЗДІЛ 2. СТВОРЕННЯ ТА КЕРІВНИЦТВО ПІДПРИЄМСТВОМ………6
РОЗДІЛ 3. ПРАВОВІ ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ………….12

3.1. Приватне підприємство………………………………..12

3.2. Колективне підприємство……………………………..14

3.3. Комунальне підприємство, засноване на власності тариторіальної громади…………………………………………………18

3.4. Державне підприємство, засноване на державній власності. Казенне підприємство…………………………………..19

3.5. Господарські товариства………………………………..24

3.5.1. Договорні господарські товариства…………26

3.5.2.Статутні господарські товариства……………30
ВИСНОВОК…………………………………………………………………….38
СПИСОК НОРМАТИВНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ВИКОРИСТАНОЇ
ЛІТЕРАТУРИ……………………………………………………………………40

ВСТУП

У зв’язку з розпадом радянського Союзу та переходу радянських республік від командно-директивної економіки до ринкових відносин осоливої актуальності набуває проблема вивчення інсуючих правових форм організації підприємств як головного господарюючого суб’єкта економіки держави. Постає реальна проблема визначення ролі та сутності кожної правової форми організації підприємств, при чому як тих, що існували ще за радянських часів (державне підприємство, кооперативи), так і зовсім нових для української економіки – усі різновиди господарських товариств.

Об’єктом даної роботи є дослідження існуючих організаційно-правових форм підприємства, визначення негативних та позитивних рис кожної із них.

Метою даної роботи є аналіз та характеристика правової форми організації підприємства для ефективного соціально-економічного розвитку держави. Виходячи з мети роботи автором поставлені наступні завдання:

1. Дати визначення поняттю правової форми організації підприємства у зв’язку з регулюванням економіки у ринкових умовах господарювання;

2. Окреслити порядок створення та реєстрації підприємства як головного господарюючого суб’єкта економіки України;

3. Охарактеризувати кожну правову форму організації підприємства, визначивши порядок їх засновування, порядок управління ними, їх реорганізації чи ліквідації;

4. Визначити перспективи досконалення правових форм організації підприємств.

Методологію роботи складають як загальнонаукові методи (аналіз, синтез), так і спеціально правові методи.

Робота складається з вступу, трьох розділів, висновку, списку використаної літератури, загальним обсягом 40 сторінок, основного тексту 39 сторінок.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ПРАВОВОЇ ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ.

Для одержання поставленої мети будь-якої підприємницької діяльності, а тому і підприємства як головного господарюючого суб’єкта економічної системи країни, - одержання прибутку необхідна організація, що припускає її здійснення відповідно та в межах встановленого законом порядку. Зазначений порядок передумовлений формами власності, способами розмежування повноважень власника по керуванню належним йому майном, імперативними вимогами чинного законодавства, безпосердньою метою створення та спеціалізацією підприємства, бажанням його засновника (засновників) тощо.
Тому під правова форма організації підприємств вказує на особливості правового положення власника майна, порядок здійснення ним повноважень по керівництву, визначає дозволені чинним законодавством види діяльності, керівні органи, межі та порядок відповідальності по зобов’язанням підприємства.

Таким чином, під правовою формою організації підприємств слід розуміти обрану власником юридичний спосіб організації керування його майном і на умовах установлених законодавством України, що відображає спеціальну правосуб’єктність, правове положення майна, спеціалізацію. Вона безпосередньо впливає на взаємодію між суб’єктами підприємництва особливо при кооперації їх діяльності. Слід зазначити, що створення підприємства зумовлює заняття підприємницькою діяльністю з утворенням юридичної особи – підприємства. У законодавстві під юридичною особою, що займається підприємницькою діяльністю (підприємство) розуміється організація, що має відособлене майно, може від свого імені набувати майнових й особистих немайнових прав і нести обов’язки, бути позивачами і відповідачами в суді, господарчому і третейському судах (ст. 23 ЦК України).

В межах загальної категорії «підприємство» виділяються їх види, що знайшло відображення в цілому ряді загальних і специфічних нормативних актах. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про підприємтсва в Україні», підприємство – основна організаційна ланка народного господарства України, самостійний господарюючий статутний суб’єкт, наділений правами юридичної особи і здійснює виробничу, науково-пошукову та комерційну діяльність з метою отримання прибутку.

Підприємтсво має самостійний баланс – систему показників, що характеризують його господарську діяльність шляхом співвідношення чи протиставлення окремих її сторін; осоновна форма бухзвітності. Воно має свою печатку, в якій відображена його назва та номер в Єдиному реєстрі підприємств, може зареєструвати знак для товарів та послуг, а також фірмове найменування.

Фарторами, що впливають на вибір конкретної правової форми організації підприємтсва, є:

1. Форма власності;

2. Правовий режим майна, що передано підприємству його засновниками;

3. Існуючі законодавчі обмеження стосовно предмета діяльності даної організаційно-правової форми;

4. Повноваження по керуванню майном юридичної особи;

5. Мінімальні вимоги законодавства до складу його засновників;

6. Межі відповідальності засновників по боргах створеної юридичної особи;

7. Делегований характер повноважень управління і декі інші особливості.

Кожний із зазначених факторів знайшов свій відбиток у тих організаційно-правових формах підприємств, створюваних відповідно до законодавства України, розглядати які доцільно виходячи з принципу “від простої організації управління (приватне підприємство) до більш складної
(господарче товариство).”

РОЗДІЛ 2. СТВОРЕННЯ ТА КЕРІВНИЦТВО ПІДПРИЄМСТВОМ

Підприємство створюється відповідно до рішення власника чи уповноваженого ним органу, підприємтсва-засновника, організації або за рішенням трудового колективу у випадку та у порядку, передбаченого чинним законодавством. У передбачених законом випадках рішення про створення підприємства приймається за погодженням із Антимонопольним комітетом
України. Підприємство може бути створено в результаті примусового розділення іншого підприємтсва-монополіста за рішенням Антимонопольного комітету України.

В тому разі коли для створення підприємтсва необхідні риродні ресурси, дозвіл на їх використання видається у встановленому порядку відповідною
Радою народних депутатів чи Верховною радою України за подянням первинного природокористувача за наявності позитивного висновку державної екологічної експертизи.

Створене підприємство підлягає реєстрації і з цього моменту набуває права юридичної особи. Обов’язковою ознакою легалізації діяльності будь- якого підприємства є його державна регістрація, яка здійснюється у встановленому законому порядку.

Державна реєстрація підприємства проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній, районній міст
Києва і Севастополя державній адміністрації (далі - органи державної реєстрації) за місцезнаходженням або місцем проживання даного підприємтсва, якщо інше не передбачено законом.

Для державної реєстрації підприємтсва подаються такі документи:
1. рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу про створення юридичної особи (крім приватного підприємства).

Якщо власників або уповноважених ними органів два і більше, таким рішенням є установчий договір, а також протокол установчих зборів

(конференції) у випадках, передбачених законом;
2. статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва;
3. реєстраційна картка встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію;
4. документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до статутного фонду суб'єкта підприємницької діяльності в розмірі, передбаченому законом;
5. документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію;
6. при створенні відкритих акціонерних товариств (крім відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та/або корпоратизації) подається засвідчений Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіт про наслідки підписки на акції.

Місцезнаходженням суб'єкта підприємницької діяльності
(юридичної особи) на дату державної реєстрації може бути місцезнаходження (місце проживання) одного із засновників або місцезнаходження за іншою адресою, що підтверджується договором оренди або іншим відповідним договором.

Органам державної реєстрації забороняється вимагати від суб'єктів підприємницької діяльності додаткові документи, не передбачені законодавством.

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться за наявності всіх необхідних документів за заявочним принципом протягом не більше п'яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов'язані протягом цього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом (для юридичних осіб), який надається органам державної реєстрації органами державної статистики, або ідентифікаційним номером фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів.

За порушення термінів реєстрації та вимогу подання для реєстрації документів, не передбачених законом, посадові особи несуть адміністративну відповідальність згідно із законодавством.

У п'ятиденний термін з дати реєстрації органи державної реєстрації направляють примірник реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію відповідному державному податковому органу і органу державної статистики та подають відомості про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності до органів Фонду соціального страхування і
Пенсійного фонду України.

Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності та копія документа, що підтверджує взяття його на облік у державному податковому органі, є підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках України та інших держав за вибором суб'єкта підприємницької діяльності і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України.

Повідомлення про відкриття або закриття рахунків у банках суб'єкт підприємницької діяльності зобов'язаний направити державному податковому органу, в якому він обліковується як платник податків і зборів (обов'язкових платежів). Таке повідомлення протягом трьох робочих днів з дня відкриття або закриття рахунку (включаючи день відкриття або закриття) подається особисто або направляється на адресу відповідного державного податкового органу з повідомленням про вручення. Форма і зміст повідомлення про відкриття або закриття рахунків у банках встановлюється центральним податковим органом України.

У разі зміни назви, організаційно-правової форми суб'єкта підприємницької діяльності, а також форми власності суб'єкти підприємницької діяльності у місячний термін з моменту настання зазначених змін зобов'язані подати документи для перереєстрації.

Перереєстрація суб'єкта підприємницької діяльності проводиться в порядку, встановленому для його реєстрації.

У разі перереєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, що визначається правонаступником підприємства, приватизованого як цілісний майновий комплекс, подається документ, який засвідчує право власності на зазначений об'єкт.

Суб'єкт підприємницької діяльності має право відкривати свої філії
(відділення), представництва без створення юридичної особи. Відкриття зазначених підрозділів не потребує їх державної реєстрації.
Суб'єкт підприємницької діяльності повідомляє про відкриття філії
(відділення), представництва орган державної реєстрації шляхом внесення додаткової інформації в свою реєстраційну картку. Під філіями слід розуміти відокремлений підрозділ підприємства, що розташований поза місцем його знаходження та здійснює усі або лише частину його функцій.
Під представництвом слід розуміти відокремлений підрозділ підприємтсва, що також розташований поза місцем його знаходження та здійснює представництво та захист законних прав та інтересів пдіприємтсва.

Відповідальність за відповідність чинному законодавству установчих документів, що подаються для проведення реєстрації, несе власник (власники) або уповноважені ним органи, які подають документи для реєстрації суб'єкта підприємництва.

У разі зміни свого місцезнаходження суб'єкт підприємницької діяльності в семиденний термін повинен повідомити про це орган державної реєстрації.

Невиконання цієї вимоги дає право органам державної реєстрації звернутися до суду (арбітражного суду) з позовом про скасування державної реєстрації.

Скасування державної реєстрації здійснюється за заявою власника
(власників) або уповноважених ним (ними) органів чи за особистою заявою підприємця-громадянина, а також на підставі рішення суду (арбітражного суду) в разі: визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів; здійснення діяльності, що суперечить установчим документам та законодавству України; несвоєчасного повідомлення суб'єктом підприємницької діяльності про зміну його назви, організаційної форми, форми власності та місцезнаходження; визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом (у випадках, передбачених законодавством); неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності згідно з законодавством.

Скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності здійснюється органом державної реєстрації за наявності ліквідаційного балансу, складеного і затвердженого згідно з законодавством, та інших документів, що підтверджують проведення заходів щодо ліквідації суб'єкта підприємницької діяльності як юридичної особи, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, шляхом виключення його з Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності.

Орган державної реєстрації в десятиденний термін повідомляє відповідні державні податкові органи та органи державної статистики про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

Скасування державної реєстрації позбавляє суб'єкта підприємницької діяльності статусу юридичної особи і є підставою для виключення його з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій
України.

Відмову в державній реєстрації може бути оскаржено в судовому порядку.

За державну реєстрацію справляється плата, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Законами України можуть бути встановлені спеціальні правила державної реєстрації певних видів суб'єктів підприємницької діяльності, зокрема, страхових компаній, банківських установ, казенних підприємтсв, тощо.

Управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника (стосовно господарського використання його майна та отримання прибутку) і самоврядування трудового колективу. При цьому власник підприємства здійснює свої права по управлінню безпосередньо сам або через уповноважені ним органи. Останні вправі делегувати це право органу управління – раді підприємтсва (правлінню), чи іншому передбаченому установчими документами органу. Безпосередньо у всіх зовнішніх правовідносинах інтереси підприємтсва представляє його керівник.
Найом, призначення чи вибрання керівника підприємства є прерогативою власника і реалізується через уповноважені ним органи. Згідно до ст. 16
Закону України “Про підприємства в Україні” ккерівник наймається чи призначається власником підприємства.

Рішення по соціально-економічним питанням стосовно діяльності підприємства розробляються та приймаються його органами управління за участі трудового колективу чи уповноважених ним органів – рада трудового колективу, її голова, профспілка.

На підприємствах, що використовують найману працю між власником
(уповноваженим ним органом) та трудовим колективом повинен укладатись колективний договір, який врегульовує виробничі, трудові та економічні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємтсва, а також питання охорони праці, соціального розвитку, а якщо це передбачено статутом, то і участі працівників в використанні одержаних прибутків.

РОЗДІЛ 3. ПРАВОВІ ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ

В залежності від використовуваної правової форми організації підприємтсва, кількості засновників та особливостей розподілу прав та обов’язків виділяються унітарні та корпоративні підприємства.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє йому необхідне для цього майно без розподілу його на частки (паї), затверджує самостійно статут, розподіляє прибуток, вирішує питання про ліквідацію та реорганізацію підприємтсва, безпосередньо самостійно або через призначеного ним керівника керує підприємством та формує його трудовий колектив. Для унітарного підприємтсва характерна єдність майна та майнових прав, авторитарність управління. Унітарними підприємтсвами можуть бути державні та республіканські (АРК) підприємства, комунальні, приватні орендні підприємства, створені кооперативами, господарськими товариствами та іншим об’єднанням підприємтсв чи обє’днанням громадян. Всі вони створюються та припиняються в розпорядчому порядку.

Корпоративне підприємство, напроти, створюється двома або більше засновниками на підставі їх спільного рішення (договору) і діє на основі об’єднання майна чи інших інвестицій, а також діяльності засновників чи учасників, їх спільного управління справами, в тому числі через створювані ними органи управління, участі у розподілі доходів і ризиків підприємтсва на засадах членства.

Коропоративними є спільні підприємтсва, виробничі кооперативи, господарські товариства тощо.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про підприємства в
України» і в залежності від форми і виду власності, на якій засноване підприємство можуть діяти підприємства таких видів:
. приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;

. колективне підприємство.

3.1. Приватне підприємство.

Поширеність даного виду підприємтсва обумовлена такими факторами: o відсутність законодавчо встановленого обмеження, зв’язаного з утворенням статутного фонду, а внаслідок цього можливість оперативно збільшувати чи зменшувати його розмір; o можливість розмежування повноважень власника майна підприєства

(його засновника) від особи, що безпосередньо зацймається керуванням підприємтсвом; o досить широкий обсяг предметної діяльності даної підприємницької структури; o мінімальна відповдальність засновника підприємства.

Формування майна приватного підприємства повинно виходити із принципа
«достатності для здійснення підприємницької діяльності». Наприклад, для виробничої діяльності юридичної особи - устаткування для виробництва продукції (верстати, матеріали, кошти); для сфери послуг – меблі, засоби комунікації тощо. Зазначене вартісне вираження переданого майна закріплюється в статуті приватного підприємства.

Важливим моментом обрання даної правової форми організації підприємства є можливість розмежування повноважень власника майна від повноважень по керуванню даною структурою. Так, виходячи з положень Законів
України «Про власність», «Про підприємства в Україні» можна зробити висновок про те, що відношення засновника підприємства до створеної ним юридичної особи мають тільки зобов’язальний характер, а саме засновник зобов’язаний :

. сформувати статутний фонд підприємства шляхом виділення майна, необхідного для здійснення підприємницької діяльності;

. затвердити його статут;

. призначити керівника підприємства;

. затвердити річні звіти і баланси;

. прийняти рішення про реорганізацію чи ліквідацію діяльності даної структури.

Інші повноваження по керуванню можуть бути покладені власником на керівника підприємства, що буде нести всю повноту відповідальності за результатами діяльності юридичної особи, як перед його засновником, так і перед державою, у тому числі відповідальність по сплаті податків, зборів і інших платежів у бюджет.

До переваг даної організаційно-правової форми підприємницької діяльності відносяться також можливість широкого вибору предмету діяльності, за винятком здійснення страхових, банківських, ломбардних і довірчих операцій. Зазначені обмеження не позбавляють можливості приватного підприємства приймати опосередковану участь у даних видах підприємництва, виступаючи співзасновником у відповідних господарчих товариствах. Більше того, саме опосередкована участь у господарчих товариствах, що займаються названими ризиковими видами підприємництва, є найбільш прийнятним для такої організаційної форми як приватне підприємство, тому що відповідальність власника – фізичної особи, відповідно до ст. 8 Закону України «Про власність», по заальному правилу має обмеужувальний характер, не виходячи за межі його внеску в статутний фонд створеного ним приватного підприємтсва
(якщо інше не передбачене законодавством України й установчими документами самого підприємства).

3.2. Колективне підприємство

В залежності від статусу колективу засновників виділяють такі колективні підприємства:
. підприємство, яке засноване на власності трудового колективу;
. колективне підприємство, яке засноване на власності об'єднання громадян;

. комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади;

. державне підприємство, засноване на державній власності, в тому числі казенне підприємство.

Підприємство, яке засноване на власності трудового колективу. До суб’єктів колективної власності належать власність орендних підприємств, колективних підприємств, кооперативів, акціонерних товариств, господарських товариств, господарських асоціацій, громадських організацій та інших об'єднань, які є юридичними особами.

Утворення і примноження колективної власності забезпечуються передачею державних підприємств в оренду, наданням колективам трудящих можливості використовувати одержані доходи для викупу державного майна, перетворенням державних підприємств в акціонерні товариства, добровільним об'єднанням майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств.

Власність колективного підприємства виникає у разі переходу всього майна державного підприємства у власність трудового колективу, викупу орендованого майна або придбання майна іншими передбаченими законом способами.

Майно колективного підприємства, включаючи вироблену продукцію та одержані доходи, є спільним надбанням його колективу.

У майні колективного підприємства визначаються вклади його працівників. До складу такого вкладу включаються сума вкладу працівника в майні державного або орендного підприємства, на основі якого утворено колективне підприємство, а також вклад працівника у приріст майна цього підприємства після його створення.

При ліквідації колективного підприємства вартість вкладу виплачується працівникам (їхнім спадкоємцям) з майна, яке залишилось після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами підприємства.

Особливостями розглянутої організаційно-правовою форми є те, що власниками його майна (засновниками) можуть бути тільки фізичні особи, об’єднані поняттям «трудовий колектив підприємтсва», отже, такі особи повинні безпосередньо працювати на даному підприємстві. Працівникові, який припинив трудові відносини з підприємством, а також спадкоємцям померлого працівника виплачується вартість вкладу. Розмір вкладу працівника у приріст майна визначається виходячи з його трудової участі в діяльності підприємства.

На вклад працівника колективного підприємства нараховуються і виплачуються проценти в розмірі, який визначається трудовим колективом виходячи з результатів господарської діяльності підприємства.

Вищевказані особливості дозволяють зробити висновок про те, що при створенні такої організаційно-правової форми як колективне підприємство, необхідно в його установчому документі – статуті конкретизувати положення, пов’язані з:

. правонаступництвом даного підприємства по зобов’язанням перетвореного державного підприємства;

. визначенням правового режиму переданого на баланс такого підприємтсва;

. визначенням порядку вступу до складу засновників підприємства і вихід із нього члена трудового колективу, розмір внесків його працівників, права і обов’язки кожного члена трудового колективу по керуванню підприємством, порядку формування і повноваження органів управління, порядку розподілу прибутків і збитків підприємства, умов реорганізації та інших питань.

Різновидом такого виду підприємства є колективне сільськогосподарське підприємство, правове положення якого урегульоване Законом України «Про колективне сільськогосподарське підприємство».

Колективне підприємство, яке засноване на власності об'єднання громадян. Законом України “Про об’єднання громадян” передбачена можливість створення підприємтсв для обслуговування потреб цього об’єднання. Під об’єднанням громадян (ст. 1 названого Закону) розуміється добровільне спільне формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод, та не мають на меті своєї діяльності одержання прибутку. Правовою основою створення підприємницьких структур об’єднанням громадян є майно зазначених об’єднань, у тому числі кошти, майно, передане державою, а також придбане за рахунок власних коштів або на інших не заборонених законом підставах.

У відповідності до ст. 24 Закону України “Про об’єднання громадян”, із метою виконання статутних завдань і цілей, зреєстровані об’єднання громадян
(політичні партії та громадські організації) можуть здійснювати необхідну комерційну та іншу необхідну господарську діяльність шляхом створення госпророзрахункових установ та організацій із статусом юридичної особи, засновувати підприємтсва в порядку, передбаченому законодавством.

Госпрозрахункові організації і установи створюються, як правило, у вигляді різних центрів по дослідженню суспільної думки, проблем економічного і соціального розвитку регіонів та областей, галузей промисловості тощо. У статутних актах даних організацій та установ вказується право їх на майно та кошти, одержані в наслідок їх діяльності, найменування даної комерційної структури, мета, предмет її діяльності (що має обмежувальний характер, передбачений законодавством України для даної організаційно-правової форми), правовий режим майна, переданого засновником, та фондів, що утворюються, компетенція органів управління і контролю, взаємовідносини з засновником, умови реорганізації і ліквідації.

Об’єднання громадян не можуть виступати засновниками підприємтсв (крім засобів масової інформації), а також займатися господарчою та іншою комерційною діяльністю. Тому предметом діяльності госпрозрахункових організацій і установ, створених політичними партіями, може бути лише продаж суспільно-політичної літератури, інших пропагандистсько-агітаційних матеріалів, виробів із партійною символікою, проведення фестивалей, свят, виставок. Дані структури вправі також проводити суспільно-політичні заходи.

Таким чином, законодавчі обмеження сфери здійснення підприємництва даних організаційно-правових форм дозволяє обмежити прямий вплив комерційної діяльності на політичну спрямованість органів державної влади і управління.

У випадку припинення діяльності об’єднання громадян кошти та інше майно об’єданання громадян не може перерозподілятися серед його членів і використовується для здійснення статутних завдань або добродійних цілей, чи передається державі. При чому слід пам’ятати про те, що політичним партіям, їх установам та організаціям заборонено діставати кошти від іноземних держав і організацій, іноземців, апатридів, державних органів, державних підприємтсв, установ, організацій, крім випадків, передбачених законодавством України; підприємств, створених на основі змішаних форм власності, якщо участь держави або іноземної держави в них перевищує 20 %, не легалізованих об’єднань громадян; анонімних пожертвувань. Політичні партії не мають права одержувати прибутки по акціях і від інших цінних паперів, їм забороняється мати рахунки в іноземних банках і зберігати в них цінності. У випадку порушення цих вимог діяльність політичної партії, її установ та організацій може бути заборонена.

3.3. Комунальне підприємство, засноване на власності тариторіальної громади.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про власність в Україні» під комунальною власністю розуміється право власності краю, області, району чи іншого адміністративно-територіального утворення перебувають майно органів влади і управління адміністративно- територіального утворення, кошти місцевого бюджету, житловий фонд і житлово-комунальне господарство місцевої Ради народних депутатів, а також можуть бути підприємства сільського господарства, торгівлі, побутового обслуговування, транспорту, промислові, будівельні та інші підприємства і комплекси, заклади народної освіти, культури, охорони здоров'я та інше майно, необхідне для економічного і соціального розвитку та виконання інших завдань, які стоять перед відповідними адміністративно-територіальними утвореннями.

Для створення і діяльності підприємства комунальної власності необхідно виділити майно, що відповідає вимогам закону України «Про власність». Засновником такого підприємтсва є місцева Рада, керівник якої затвреджує статут підприємства, призначає його керівника, якому доручає формування трудового колективу.У статуті також визначаються особливості формування фондів такого підприємства, його стосунків з місцевою радою, особливості, які відносяться до реорганізації і ліквідації, що має важливе значення в зв’язку з прийнятими законодавчими актами України, які передбачають необхідність приватизації комунальних і державних підприємств.
Не підлягає перетворенню майно і підприємства, що відносяться до найбільш важливих галузей екноміки; історичні і культурні пам’ятники, майно, що відноситься до діяльності специфічних організацій: установ виконання покарань, аеропортів, вокзалів, шляхів тощо.

Таким чином, дана організаційно-правова форма має забезпечити діяльність відповідного територіального утворення, що припускає необхідність стабилізації нормативного регулювання бюджетної системи областей і регіонів. Це дозволяє таким підприємствам ефективно планувати витрату своїх фондів, а отриманий прибуток направляти на розвиток регіональних структур і самих підприємтсв.

Комунальні підприємства мають право повного господарського відання або право оперативного управління по відношенню до майна відповідної територіальної громади.

3.4.Державне підприємство, засноване на державній власності. Казенне підприємство.

До державної власності належать загальносоюзна власність, власність союзних республік, власність автономних республік, автономних областей, автономних округів, власність адміністративно- територіальних утворень (комунальна власність). Розпорядження й управління державним майном здійснюють від імені народу (населення адміністративно-територіального утворення) відповідні Ради народних депутатів та уповноважені ними державні органи.

Земля та її надра, води, рослинний і тваринний світ є невід'ємним надбанням народів, які проживають на даній території. Союзна республіка, автономна республіка, автономна область, автономний округ здійснюють у рамках законів СРСР володіння, користування і розпорядження землею та іншими природними ресурсами на своїй території у своїх інтересах і в інтересах Союзу РСР. Автономна республіка, автономна область, автономний округ здійснюють ці правомочності також в інтересах союзної республіки і в рамках її законів. Користування і розпорядження водами та іншими природними ресурсами, розташованими на території двох чи кількох союзних республік, автономних республік, автономних областей, автономних округів, здійснюються за погодженням між ними, при необхідності
- з участю Союзу РСР. У володінні і користуванні Союзу РСР (його органів та організацій) перебувають земельні ділянки та інші природні об'єкти, надані для забезпечення діяльності органів влади і управління Союзу РСР, Збройних Сил СРСР, прикордонних, внутрішніх і залізничних військ, магістрального трубопровідного транспорту, Єдиної енергетичної системи СРСР, космічних систем і загальносоюзних систем зв'язку та інформації, а також для використання іншого майна, яке згідно з частиною другою статті 21 Закону України «Про власність» віднесено до загальносоюзної власності за погодженням між С РСР і відповідною союзною, автономною республікою.

У загальносоюзній власності перебувають майно органів влади і управління Союзу РСР, магістральний трубопровідний транспорт, Єдина енергетична система СРСР, космічні системи і загальносоюзні системи зв'язку та інформації, майно Збройних Сил СРСР, прикордонних, внутрішніх і залізничних військ, оборонні об'єкти, кошти союзного бюджету, Державний банк СРСР та інші банки Союзу РСР і загальносоюзні резервні, страхові та інші фонди. У загальносоюзній власності перебувають також підприємства і народногосподарські комплекси в промисловості, енергетиці, будівництві, залізничний, повітряний, морський транспорт, вищі навчальні заклади загальносоюзного значення та інше майно, придбане за рахунок загальносоюзних коштів або безоплатно передане у власність Союзу РСР союзними республіками, автономними республіками, автономними і адміністративно-територіальними утвореннями, громадянами і юридичними особами.

Відповідно до статт 24 Закону України «Про власність» майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання.

Здійснюючи право повного господарського відання своїм майном, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном і на свій розсуд вчиняє щодо нього будь-які дії, які не суперечать законові. До права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо законодавчими актами Союзу РСР, союзних і автономних республік не передбачено інше.

Державні органи, уповноважені управляти державним майном, вирішують питання створення підприємства і визначення цілей його діяльності, його реорганізації і ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю використання і схоронністю довіреного йому державного майна та інші правомочності відповідно до законодавчих актів Союзу РСР, союзних і автономних республік про підприємство.

У разі прийняття державним органом, уповноваженим управляти державним майном, рішення про реорганізацію або ліквідацію державного підприємства, крім випадків, коли воно визнане неспроможним (банкротом), трудовий колектив вправі вимагати передачі підприємства в оренду або перетворення його в інше підприємство, засноване на колективній власності. Спори, що виникають у таких випадках між державним органом і трудовим колективом, вирішуються державним арбітражем.

Прибуток, який залишається у державного підприємства після сплати податків та інших платежів у бюджет (чистий прибуток), надходить у розпорядження трудового колективу підприємства. Частина цього прибутку передається у власність членів трудового колективу в порядку і розмірах, що визначаються законодавчими актами.

Сума прибутку, що належить членові трудового колективу, утворює його вклад. На суму вкладу членові трудового колективу може бути видано акції.

На вклад (акції) підприємство щороку виплачує проценти
(дивіденди). Розмір частини прибутку, що направляється на виплату процентів (дивідендів), визначається за погодженням між адміністрацією підприємства і трудовим колективом.

За згодою члена трудового колективу сума його вкладу (повністю або частково) може бути направлена на спорудження або придбання жилого будинку чи інших об'єктів соціально-культурного призначення. На відповідну суму вкладу проценти не нараховуються.

Член трудового колективу має право одержати суму його вкладу
(вартість акцій) у порядку і строки, що визначаються спільним рішенням адміністрації і трудового колективу.

При ліквідації підприємства сума вкладу (вартість акцій) виплачується членам трудового колективу (спадкоємцям) з майна, що залишилось після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами підприємства.

Таким чином, виходячи з об’єктів права державної власності державні підприємства таку підприємницьку діялність, що є виключною прерогативою держави і спрямована на забезпечення стратегічних інтересів та функцій самої держави. Так, діяльність, пов'язана з виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому
Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово- психіатричних експертиз та розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками із будь-якою метою, може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями.

Діяльність, пов'язана з технічним обслуговуванням та експлуатацією первинних мереж (крім місцевих мереж) та супутникових систем телефонного зв'язку в мережах зв'язку загального користування (крім супутникових систем телефонного зв'язку в мережах загального користування, які мають наземну станцію спряження на території України та створюються або розгортаються за допомогою національних ракет-носіїв або національних космічних апаратів), виплатою та доставкою пенсій, грошової допомоги малозабезпеченим громадянам, здійснюється виключно державними підприємствами і об'єднаннями зв'язку.

Державні підприємтсва діють на основі статутів, затверджених їх засновниками – міністерствами та іншими підвідомчими Кабінету Міністрів
України органами державного управління. Державні підприємства не можуть бути заснониками інших державних підприємств та господарчих товариств.

Особливості створення і діяльності казенного підприємства регулюються розділом VIII Закону України “Про підприємства в Україні”. Стаття 37 цього
Закону так визначає особливості казенного підприємтсва. Державне підприємство, яке відповідно до законодавства України не підлягає приватизації, за рішенням Кабінету Міністрів України може бути перетворене в казенне підприємство.

Рішення про перетворення державного підприємства в казенне приймається за однієї з таких умов: o підприємство провадить виробничу або іншу діяльність, яка відповідно до законодавства може здійснюватись тільки державним підприємством; o головним споживачем продукції підприємства (більш як 50 відсотків) є держава; o підприємство є суб'єктом природних монополій.

Ліквідація і реорганізація казенного підприємства здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства України.

Управління казенним підприємством здійснюють органи, уповноважені управляти відповідним державним майном. Органами управління казенними підприємствами є міністерства та інші центральні органи виконавчої влади.

Міністерство або інший центральний орган виконавчої влади: o призначає на посаду та звільняє з посади керівника казенного підприємства за погодженням з Кабінетом Міністрів України; o затверджує статут казенного підприємства та зміни до нього, здійснює контроль за додержанням статуту та приймає рішення у зв'язку з його порушенням; o здійснює контроль за ефективністю використання майна, що є у державній власності і закріплене за казенним підприємством; o здійснює планування і фінансовий контроль за господарською діяльністю казенного підприємства, затверджує фінансовий план і план розвитку казенного підприємства та обов'язково укладає з ним державні контракти на поставку продукції (виконання робіт, надання послуг) для державних потреб; o визначає порядок використання чистого прибутку казенного підприємства шляхом встановлення обов'язкових нормативів розподілу такого прибутку; o затверджує умови та фонд оплати праці казенного підприємства з урахуванням умов, передбачених галузевою угодою.

Казенне підприємство діє на підставі статуту, який затверджується органом, уповноваженим управляти державним майном, та розробляється на основі Типового статуту, затвердженого Кабінетом
Міністрів України. Статут казенного підприємства, крім положень, передбачених статтею 9 цього Закону, встановлює: обов'язкову звітність казенного підприємства за формою, що встановлюється Кабінетом Міністрів
України; відповідальність керівника казенного підприємства за результати господарської діяльності підприємства.

Казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями коштами та іншим майном, що є в його розпорядженні, крім основних фондів. При недостатності у казенного підприємства таких коштів тамайна відповідальність за його зобов'язаннями несе власник. Казенні підприємства мають право вступати до асоціацій, консорціумів, концернів та інших об'єднань підприємств лише за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

3.5. Господарські товариства.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про господарські товариства» господарськими товариствами визнаються підприємства, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Товариства є юридичними особами.

Товариства можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України.

Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав, вступати в зобов'язання, виступати в суді, арбітражному суді та третейському суді від свого імені.

Придбання господарським товариством часток (акцій), активів інших господарських товариств має здійснюватися з дотриманням вимог антимонопольного законодавства.

Таким чином, до спільних характеристик, властивих господарським товариствам, що створені згідно з законодавством України необхідно віднести:
. корпоративний характер прав його учасників (засновників) - тобто відношення між учасниками обумовлені їхньою пайовою участю у формуванні статутного фонду підприємства;
. обов’язковий розподіл статуного фонду на частини (долі) між його засновниками;
. наявність власного майна;
. мінімальна кількість засновників – два (крім випадків приватизації і корпоратизації підприємства, де засновником виступає виступає одна особа

– уповноважений орган держави в особі регіонального представництва Фонду державного майна України);
. законодавчо установлена відповідальність (повна, змішана і обмежена) засновників кожного окремого виду господарчого товариства;
. наявність страхового фонду не менш 25% статутного фонду.

Повне і командитне товариства діють лише на підставі установчого договору і визнаються договірними, а для утворення акціонерного товариства, товариства з обмеженою чи додатковою відповідальністю необхідний ще і статут – і такі товариства називаються статутними. Установчі документи господарських товариств повинні містити відомості про його вид, предмет і мету діяльності, склад засновників (учасників), найменування і місцезнаходження, розмір і порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутку і збитків, склад і компетенції органів управління і порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яким необхідно одноголосність або кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін в установчі документи, а також порядок реорганізації і ліквідації товариства.
Однак кожний вид товариства має певні особливості у установчих документах.

Внесками учасників і засновників товариства можуть бути майно, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, інші майнові права і грошові кошти. Внесок оцінюється у грошовій одиниці України і утворює частку учасника (засновника) у статутному фонді. Законодавством заборонено використовувати для формування статутного фонду бюджетні кошти, а також кошти, отримані в кредит і під заставу.

Товариство може відкривати розрахунковий та інші рахунки у банках, а також укладати договори та інші угоди тільки після його реєстрації.
Угоди, укладені від імені товариства до моменту реєстрації, визнаються такими, що укладені з товариством, тільки за умови їх подальшого схвалення товариством.

Угоди, укладені засновниками до моменту реєстрації товариства і надалі не схвалені товариством, тягнуть за собою правові наслідки лише для засновників.

Учасники товариства мають право: а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом; б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; в) вийти в установленому порядку з товариства; г) одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів.

Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.

Учасники товариства зобов'язані: а) додержувати установчих документів товариства і виконувати рішення загальних зборів та інших органів управління товариства; б) виконувати свої зобов'язання перед товариством, в тому числі і пов'язані з майновою участю, а також вносити вклади (оплачувати акції) у розмірі, порядку та засобами, передбаченими установчими документами; в) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства; г) нести інші обов'язки, якщо це передбачено цим Законом, іншим законодавством України та установчими документами.

3.5.1. Договорні господарські товариства.

Товариство з повною відповідальністю. Повним визнається таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном. Особливістю установчого договору про повне товариство, крім загальних умов, є визначення розміру частки кожного з учасників, розміру, складу та порядку внесення вкладів, форму їх участі у справах товариства.

Ведення справ повного товариства здійснюється за загальною згодою всіх учасників. Ведення справ товариства може здійснюватися або всіма учасниками, або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства за дорученням. Якщо в установчому договорі визначаються декілька учасників, які наділяються повноваженнями на ведення справ товариства, то передбачається, що кожен з них може діяти від імені товариства самостійно. В установчому договорі може бути відзначено, що такі учасники мають право вчиняти відповідні дії лише спільно. Учасник, який діяв у спільних інтересах, не маючи повноважень, у випадках, коли його дії не будуть схвалені рештою учасників, вправі ставити вимогу до товариства відшкодувати витрати за умови, якщо доведено, що внаслідок його дій товариство зберегло чи відповідно надбало майно, яке перебільшує за вартістю понесені товариством витрати.

Передача учасником повного товариства своєї частки (її частини) іншим учасникам цього товариства або третім особам може бути здійснена лише за згодою всіх учасників. З передачею частки (її частини) третій особі здійснюється одночасно перехід усієї сукупності прав та обов'язків, що належали учаснику, який вибув з повного товариства або відступив частину своєї частки. При реорганізації юридичної особи, учасника повного товариства, або смерті громадянина, учасника повного товариства, правонаступник (спадкоємець) має переважне право вступу до товариства за згодою решти учасників.

Учасники повного товариства не вправі від свого імені та в своїх інтересах здійснювати угоди, однорідні з цілями діяльності товариства, а також брати участь у будь-яких товариствах (крім акціонерних товариств), які мають однорідну з повним товариством мету діяльності.

Учасник повного товариства, що було створено на невизначений строк, може в будь-який час вийти з товариства, попередивши про це не пізніш як за
3 місяці. Вихід із товариства, що було створено на визначений строк, допускається лише при наявності поважних причин та за умови, що попередження про це надійшло не пізніш як за 6 місяців. Якщо при виході учасника з повного товариства це товариство зберігається, то учаснику виплачується вартість його внеску відповідно до балансу, складеного на день виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частина прибутку, одержаного товариством у даному році. Майно, передане учасникам товариства тільки для користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

Учасника повного товариства, який систематично не виконує чи неналежним чином виконує обов'язки або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключено з товариства в порядку, передбаченому установчими документами.

Звернення стягнення на частку учасника в повному товаристві за його власними зобов'язаннями не допускається. При недостатності майна учасника для покриття боргів за зобов'язаннями кредитори можуть вимагати у встановленому порядку ліквідації товариства або виділення частки учасника-боржника.

Якщо при ліквідації повного товариства виявиться, що наявного майна не вистачає для сплати всіх боргів, за товариство у недостатній частині несуть солідарну відповідальність його учасники усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства України може бути звернено стягнення. Учасник товариства відповідає за борги товариства незалежно від того, виникли вони після чи до його вступу до товариства.
Учасник, який сплатить повністю борги товариства, вправі звернутися з регресною вимогою у відповідній частині до решти учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїй частці у майні товариства.

Командитне товариство. Командитним товариством визнається товариство, в якому разом з одним або більше учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників). Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства.

Особливістю установчого договору про командитне товариство є включення розміру часток кожного з учасників з повною відповідальністю, розміру, складу і порядку внесення ними вкладів, форму їх участі у справах товариства. В установчому договорі стосовно вкладників вказуються тільки сукупний розмір їх часток у майні товариства, а також розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.

Вкладник може вступити до командитного товариства шляхом внесення грошових або матеріальних вкладів. Вкладники командитного товариства мають право: діяти від імені командитного товариства тільки у разі наявності доручення і згідно з ним; вимагати першочергового повернення вкладу (ніж учасникам з повною відповідальністю) у разі ліквідації товариства; вимагати подання їм річних звітів і балансів, а також забезпечення можливості перевірки правильності їх складення. Вкладники командитного товариства повинні вносити вклади і додаткові внески у розмірі, способами і у порядку, передбаченими установчим договором.

Сукупний розмір часток вкладників не повинен перевищувати 50% майна товариства, зазначеного в установчому договорі. На момент реєстрації командитного товариства кожний з вкладників повинен внести не менше
25% свого внеску.

Управління справами командитного товариства здійснюється тільки учасниками з повною відповідальністю. У командитному товаристві, де є тільки один учасник з повною відповідальністю, управління справами здійснюється цим учасником самостійно. Вкладники не вправі перешкоджати діям учасників з повною відповідальністю по управлінню справами командитного товариства.

Командитне товариство, крім загальних підстав, зазначених у статті
19 Закону України «Про господарські товариства», припиняється також у разі вибуття всіх учасників з повною відповідальністю. При вибутті усіх вкладників учасники з повною відповідальністю вправі замість ліквідації товариства перетворити його в повне товариство. Наявні у командитного товариства грошові кошти, включаючи і виручку від продажу його майна при ліквідації, після розрахунків по оплаті праці найманих працівників товариства і виконання обов'язків перед банками, бюджетом, іншими кредиторами у першу чергу розподіляються між вкладниками для повернення їм їх вкладів, а потім між учасниками з повною відповідальністю у порядку і на умовах, передбачених цим Законом та установчим договором. У разі недостатності коштів товариства для повного повернення вкладникам їх вкладів наявні кошти розподіляються між вкладниками відповідно до їх долі у майні товариства.

3.5.2.Статутні господарські товариства.

Акціонерним товариством товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. У випадках, передбачених статутом, акціонери, які не повністю оплатили акції, несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства також у межах несплаченої суми.

Загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний фонд акціонерного товариства, який не може бути менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного товариства.

До акціонерних товариств належать: відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах; закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі.

Закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано у відкрите шляхом реєстрації його акцій у порядку, передбаченому законодавством про цінні папери і фондову біржу, і внесенням змін до статуту товариства.

Засновниками акціонерного товариства можуть бути юридичні особи та громадяни. Засновники акціонерного товариства укладають між собою договір, що визначає порядок здійснення ними спільної діяльності по створенню акціонерного товариства, відповідальність перед особами, що підписалися на акції, і третіми особами. Засновники несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до реєстрації акціонерного товариства.Відсутність субсидіарної мацнової відповідальності акціонерів, за виключенням акціонерів, щоповністю не виконали свої майнові зобов’язання відносно товариства.

Для створення акціонерного товариства засновники повинні зробити повідомлення про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію акціонерного товариства.

Випуск акціонерним товариством цінних паперів, придбання акцій та їх оплата здійснюється у відповідності до вимог чинного законодавства та
Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Акціонерному товариству забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних з його господарською діяльністю. Акціонерне товариство може збільшувати свій статутний фонд лише після оплати раніше випущених акцій по ціні не нижче номінальної. Збільшення статутного фонду здійснюється шляхом випуску нових акцій чи збільшення номінальної вартості акцій попередньої емісії.

Установчі збори акціонерного товариства скликаються у строк, зазначений у повідомленні, але не пізніше двох місяців з моменту завершення підписки на акції. Установчі збори акціонерного товариства визнаються правомочними, якщо в них беруть участь особи, які підписалися більш як на 60 відсотків акцій, на які проведено підписку.

Голосування на установчих зборах проводиться за принципом: одна акція - один голос. Рішення про створення акціонерного товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв, про обрання ради акціонерного товариства (спостережної ради), виконавчих і контролюючих органів акціонерного товариства та про надання пільг засновникам за рахунок акціонерного товариства повинні бути прийняті більшістю у 3/4 голосів присутніх на установчих зборах осіб, які підписалися на акції, а інші питання - простою більшістю голосів.

Установчі збори акціонерного товариства вирішують такі питання: а) приймають рішення про створення акціонерного товариства і затверджують його статут; б) приймають або відхиляють пропозицію про підписку на акції, що перевищує кількість акцій, на які було оголошено підписку (у разі прийняття рішення про підписку, що перевищує розмір, на який було оголошено підписку, відповідно збільшується передбачений статутний фонд); в) зменшують розмір статутного фонду у випадках, коли у встановлений строк підпискою на акції покрита не вся необхідна сума, вказана у повідомленні; г) обирають раду акціонерного товариства (спостережну раду), виконавчий та контролюючий орган акціонерного товариства; д) вирішують питання про схвалення угод, укладених засновниками до створення акціонерного товариства; е) визначають пільги, що надаються засновникам; є) затверджують оцінку вкладів, внесених у натуральній формі; ж) інші питання відповідно до установчих документів.

Статут акціонерного товариства, крім загальних відомостей, повинен містити відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов'язань по викупу акцій, строк та порядок виплати частки прибутку (дивідендів) один раз на рік за підсумками календарного року.

Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори товариства. У загальних зборах мають право брати участь усі акціонери, незалежно від кількості та класу акцій, власниками яких вони є.
Брати участь у загальних зборах з правом дорадчого голосу можуть і члени виконавчих органів, які не є акціонерами. Акціонери (їх представники), які беруть участь у загальних зборах, реєструються із зазначенням кількості голосів, яку має кожний учасник. Цей реєстр підписується головою та секретарем зборів. Акціонери, які володіють у сукупності більш як 10 відсотками голосів, та/або Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку можуть призначати своїх представників для контролю за реєстрацією акціонерів для участі у загальних зборах, про що вони до початку реєстрації письмово повідомляють виконавчий орган акціонерного товариства.

До компетенції загальних зборів належить: а) визначення основних напрямів діяльності акціонерного товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання; б) внесення змін до статуту товариства; в) обрання та відкликання членів ради акціонерного товариства
(спостережної ради); г) обрання та відкликання членів виконавчого органу та ревізійної комісії; д) затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів), визначення порядку покриття збитків; е) створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень; є) винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб органів управління товариства; ж) затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури товариства; з) вирішення питання про придбання акціонерним товариством акцій, що випускаються ним; и) визначення умов оплати праці посадових осіб акціонерного товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв; і) затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства; ї) прийняття рішення про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.

Повноваження, передбачені пунктами "б", "д", "е", "ї", належать до виключної компетенції загальних зборів акціонерів і не можуть бути передані іншим органам товариства.

Загальні збори визнаються правомочними, якщо в них беруть участь акціонери, що мають відповідно до статуту товариства більш як 60 відсотків голосів. Порядок скликання загальних зборів акціонерів регулюється ст. 42 заначеного Закону.

В акціонерному товаристві з числа акціонерів може створюватися рада акціонерного товариства (спостережна рада), яка представляє інтереси акціонерів у період між проведенням загальних зборів і в межах компетенції, визначеної статутом, контролює і регулює діяльність правління. У роботі ради акціонерного товариства
(спостережній раді) з правом дорадчого голосу беруть участь представники профспілкового органу або іншого уповноваженого трудовим колективом органу, який підписав колективний договір від імені трудового колективу. В акціонерному товаристві, яке налічує понад 50 акціонерів, створення ради акціонерного товариства (спостережної ради) обов'язкове.
Статутом акціонерного товариства або за рішенням загальних зборів акціонерів на раду акціонерного товариства (спостережну раду) може бути покладено виконання окремих функцій, що належать до компетенції загальних зборів. Питання, віднесені статутом акціонерного товариства до виключної компетенції ради акціонерного товариства (спостережної ради), не можуть бути передані на вирішення виконавчих органів товариства.

Виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, передбачений статутом. Роботою правління керує голова правління, який призначається або обирається відповідно до статуту акціонерного товариства.
Правління вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що належать до компетенції загальних зборів і ради акціонерного товариства (спостережної ради) і підзвітне загальним зборам
АТ.

Контроль за фінансово-господарською діяльністю правління акціонерного товариства здійснюється ревізійною комісією, яка обирається з числа акціонерів.

Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд (не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю.), розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.
Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів. У випадках, передбачених установчими документами, учасники, які не повністю внесли вклади, відповідають за зобов'язаннями товариства також у межах невнесеної частини вкладу.

Установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю, крім загальних відомостей, повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів. Порядок внесення вкладів у статутний фонд товариства з обмеженою відповідальністю регулюється чинним законодавством.

Учасник товариства з обмеженою відповідальністю може за згодою решти учасників відступити свою частку (її частину) одному чи кільком учасникам цього ж товариства, а якщо інше не передбачено установчими документами, то і третім особам. Учасники товариства користуються переважним правом придбання частки (її частини) учасника, який її відступив, пропорційно їх часткам у статутному фонді товариства або в іншому погодженому між ними розмірі. При виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

При реорганізації юридичної особи, учасника товариства, або у зв'язку із смертю громадянина, учасника товариства, правонаступники
(спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства.

Звернення стягнення на частку учасника у товаристві з обмеженою відповідальністю по його власних зобов'язаннях не допускається. При недостатності майна учасника для покриття його боргів кредитори вправі вимагати виділення частки учасника-боржника у порядку, передбаченому зконодавстовом України.

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників. Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному фонді.

До компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю, крім питань, зазначених у п.п. "а", "б", "г-ж", "и-ї" статті 41 Закону України
«Про господарські товариства», належить: а) встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів; б) вирішення питання про придбання товариством частки учасника; в) виключення учасника з товариства.

З питань, зазначених у пунктах "а", "б" статті 41 цього Закону, а також при вирішенні питання про виключення учасника з товариства необхідна одностайність у вищому органі. З решти питань рішення приймається простою більшістю голосів. Особливості голосування, правомочності, періодичності скликання зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю визначаються ст. 60 цього Закону.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий
(директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства. Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції зборів учасників. Збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції
(директора). Дирекція (директор) підзвітна зборам учасників і організує виконання їх рішень. Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов'язкові для учасників товариства. Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами. Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом. Генеральний директор (директор) не може бути одночасно головою зборів учасників товариства.

Контроль за діяльністю дирекції (директора) товариства з обмеженою відповідальністю здійснюється ревізійною комісією, що утворюється зборами учасників товариства з їх числа, в кількості, передбаченій установчими документами, але не менше 3 осіб. Члени дирекції
(директор) не можуть бути членами ревізійної комісії. Ревізійна комісія доповідає результати проведених нею перевірок вищому органу товариства. Ревізійна комісія складає висновок по річних звітах та балансах. Без висновку ревізійної комісії збори учасників товариства не мають права затверджувати баланс товариства.

Підстави для виключення з товариства з обмеженою відповідальністю є аналогічними, що і у акціонерному товаристві, і тягне за собою ті ж наслідки.

Товариством з додатковою відповідальністю визнається товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеска кожного учасника. Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.

До товариства з додатковою відповідальністю застосовуються норми зазначеного Закону з урахуванням особливостей цієї правової форми підприємства.

ВИСНОВОК

Існуючі правові форми організації підприємств постійно удосконалюються шляхом уточнення законодавцем особливостей, пов’язаних з практичною діяльністю підприємців, що знайшло свій відбиток у високій динаміці змін у
Законах України «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні» та ін.

Перспективними вважається стабілізація податкового законодавства та розвиток кредитної політики підтримки малого підприємництва. Необхідно внести чіткість у встановлення мінімального розміру статутного фонду приватного підприємства, що сприяє забезпеченню реальної відповідальності його засновника по зобов’язанням створеної ним юридичної особи.

Також необхідно визначити перелік найбільш ризикових видів підприємницької діяльності, здійснення яких допускається при наявності достатнього мінімального внеску в статутний фонд кожного із співзасновників. Також необхідно визначити правовий режим майна приватного підприємства у випадку зміни його власника шляхом переуступки права власності, а також законодавчого встановлення процедури переуступки права власності засновника приватного підприємства.

Також доречним є законодавче визначення таких понять, пов’язаних з підприємствами, заснованими об’єднанням громадян, як «госпрозрахункова установа», «госпрозрахункова організація», «пропагандистські матеріали»,
«вироби з власною символікою». До того ж доречне визначити можливості і порядок реорганізації підприємств у випадку ліквідації об’єднання громадян, що буде сприяти правильному застосуванню законодавства стосовно даної правової форми організації підприємства.

Практичному застосуванню положень законодавства України, що регулює правовідносини державних підприємств послужить уточнення видів діяльності, що можуть здійснювати тільки державні підприємства, що доцільно відбити у єдиному нормативному акті.

У законодавстві, що регулює порядок створення і діяльності господарчих товариств необхідно уточнити характеристику майнових прав, що відносяться до інтелектуальної власності, в аспекті забезпечення таким майном (правами) вимог кредиторів за зобов’язаннями товариства. Зазначене уточнення дозволить усунути протиріччя в законодавстві про підприємницьку діяльність, що буде сприяти однаковому розумінню його положень, як громадянами, так і працівниками правоохоронних органів у даній системі соціальних відносин.

СПИСОК НОРМАТИВНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України //www.rada.gov.ua

2. Цивільний кодекс України // www.rada.gov.ua

3. Про власність: Закон України // www.rada.gov.ua

4. Про господарські товариства: Закон України // www.rada.gov.ua

5. Про об’єднання громадян: Закон України // www.rada.gov.ua

6. Про підприємництво: Закон України // www.rada.gov.ua

7. Про підприємства в Україні: Закон України // www.rada.gov.ua

8. Вінник О. Деякі питання вдосконалення організаційно-правових форм господарювання в Україні // Право України. – 2000. - №9. – С.39-43.

9. Підприємницьке право України: Підручник / За заг. ред. доц.

Р.Б.Шишки. – Харків, 2000. – 480 с.

10. Пилипенко А.Я., Щербина В.С. Господарське право: Курс лекцій:

Навч.посібник для юрид.фак. та вузів. – К., 1996. – 228 с.

11. Потюк М. Дочірні підприємства як юридичні особи // Право України. –

1999. – №1. – С.124-125.

12. Спасибо-Фатєєва І. Акціонерне товариство як система ризиків //

Право України. – 1999. - №9. – С.116-117.



   Еще работы:


Анализ ликвидности
ЦЕНТРАЛЬНЫЙ БАНК РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ ПИСЬМО от 27 июля 2000 г. N 139-Т О РЕКОМЕНДАЦИЯХ ПО АНАЛИЗУ ЛИКВИДНОСТИ КРЕДИТНЫХ ОРГАНИЗАЦИЙ В условиях потенциального увеличения кредитных и инвестиционных вложений банков в...

Русская диаспора в Новой Зеландии
12 Федеральное агентство по науке и образованию Московский Государственный Университет им. Ломоносова Факультет мировой политики Реферат Русская диаспора...

Валютные риски, механизм хеджирования
Всероссийская государственная налоговая академия Министерства Российской Федерации по налогам и сборам ================================================ Реферат по дисциплине: ”Финансовая среда предпринимательства и предпринимательские риски” на тему: “Валютные риски,...

Порядок исчисления и уплаты НДФЛ
- 2 - Содержание Введение……………………………………………………………………3 1.Характеристика предприятия (организации)……………………… ....7 2. Нормативно - правовая...

Міжнародний досвід і співробітництво в сфері боротьби з відмиванням грошей і фінансування тероризму
26 Міжнародний досвід і співробітництво в сфері боротьби з відмиванням грошей і фінансування тероризму. ПЛАН Вступ 3 1. FATF - як міжнародний орган...

Федеральная налоговая служба
2 МИНИСТЕРСТВО ОБРАЗОВАНИЯ И НАУКИ РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ ФЕДЕРАЛЬНОЕ АГЕНТСТВО ПО ОБРАЗОВАНИЮ Государственное образовательное учреждение высшего профессионального образования ...

Місцеві бюджети України: становлення, роль в соціально-економічному розвитку регіонів
Міністерство освіти України Луцький державний технічний університет Факультет перепідготовки спеціалістів Випускна робота на тему: “Місцеві бюджети України: становлення, роль в соціально- економічному розвитку регіонів”|Допущено до захисту: |Виконав: | ...

Банковский анализ
2 Содержание Введение 3 Глава1. Теоретические аспекты статистического анализа финансового состояния банков 5 1.1. Финансовое состояние, показатели его характеризующие. 5 1.2. Сущность метода...

Валютный рынок в России
Содержание1. Введение2. Становление и развитие валютного рынка в России. 1. Взаимоотношения субъектов валютного рынка. 2. Регулирование валютного рынка3. Субъекты валютного рынка4. Политика валютного курса5. Виды валютных операций6....

Ипотечное кредитования и перспективы развития
65 Ипотечное кредитования и перспективы развития. ПЛАН Вступление 3 Раздел 1. Теоретические аспекты организации ипотечного кредитования в России. 6 1.1 История ипотеки...

Пенсионная реформа в РФ
План 1 Этапы пенсионной реформы в РФ2 Персонифицированный учет3 Трудовые пенсии4 Профессиональные пенсионные системы5 Назначения пенсий за выслугу лет и работу на Крайнем Севере 1 Этапы пенсионной реформы в РФ Начало реформы пенсионного...

Суть і зміст ризик-менеджменту
5 МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЭКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Кафедра...

Деловое общение
ВСТУПЛЕНИЕ. Деловое общение. Деловое общение имеет исторический характер, на различных этапах исторического развития регулируется существующими в том или ином обществе этическими нормами. В них выражены представления людей о добре и зле, справедливости и несправедливости,...

Пассивные операции коммерческих банков
ОглавлениеВведение.................................................................... ....................................2 стр. 1. Происхождение и сущность банков.....................................................4 стр. 2. Функции ...

Анализ банковских систем РФ и Японии
11 Федеральное агентство по образованию Государственное образовательное учреждение высшего профессионального образования «Санкт-Петербургский государственный ...

Экспорт через посредника
12 Введение Подъем экономики России невозможно представить без внешнеэкономических связей. Расширение экспорта влечет за собой повышение занятости, что имеет важные социальные последствия. Для многих...

Бюджетная система Российской Федерации и ее развитие
57 МИНИСТЕРСТВО ОБРАЗОВАНИЯ РФ АКАДЕМИЯ УПРАВЛЕНИЯ «ТИСБИ» Экономический ФАКУЛЬТЕТ КАФЕДРА ДИСТАНЦИОННОГО ОБУЧЕНИЯ ...

Коммерческий банк
Введение Функции и роль коммерческих банков Роль коммерческих банков в кредитной системе _ Виды банков _ Расчетные функции коммерческих банков _ Счета и депозиты Кредитные операции банков Виды и формы кредитных соглашений Этапы выдачи кредита _ ...

Письмові товари
32 Зміст Вступ 3 1. Класифікація і асортимент шкільно-письмових товарів 4 2. Планування відділу шкільно-письмових товарів у магазині 7 3. Організація робочого місця продавця. Розміщення і викладка шкільно-письмових товарів в торговельному залі 12 ...

Методы сегментирования
Санкт-Петербургский Государственный Университет Экономики и Финансов Кафедра Маркетинга Реферат по теме: "Методы и принципы сегментного анализа маркетинга" Выполнил: Студент факультета экономики и управления группа 315 Паршин Александр Александрович...

Внешняя политика Японии
23 К У Р С О В А Я Р А Б О Т А ВНЕШНЯЯ ПОЛИТИКА ЯПОНИИ Содержание Введение 1 Глава 1. Послевоенное восстановление японской дипломатии. 5 Глава 2. Формирование...